Вийшов!

Вийшов від своїх нових друзів з будки я вже у сутінках. Повертатися на Приют, до своєї кам’яної гряди, - 400 метрів . Що таке морозна свіжість – це коли вітер, налітаючи на камені, дзвенить мов срібло. І коли далекі гори (60-80км.) ледь помітно похитуються і мерехтять в висотній атмосфері, неначе зорі. І небо має такі кольори, які раніше бачив лише на картинах Ван Гога.

Заліз в свою чорну будку (трохи бомжуватий перший поверх Приюту), і захотілося ще з п’ять хвилин постояти на порозі, дивлячись на Захід. Нарешті мою романтику розігнав холод, я вліз в двері (замість замка – камінчик з куска лави), і одразу ж відправився в свої апартаменти на верхньому поверсі спати (рюкзак на завтра я вже спакував). «Корабельна» кімната 10 х 8 метрів зі столом посередині, нарами по боках, застеленими матрасами, і вікнами в стелі. Царапаю на стіні «Тут був Некрофілін, очень сексапилен», та малюю страшну сову – охороницю мого сну. Запалюю посередині маленьку червону свічку. Та свічка горіла мені до самого ранку. Закутався в купу матрасів, і на ніч заспівав собі Гайдамаків. Не пропадає відчуття, що за цими камяними стінами неподалік лежать величні льодовики і скелі.

До речі, будильника в мене немає, і про підйом в другій ночі я можу довіритися лише своїй інтуїції, щоби могти приєднатися до інших людей. Намагаюся не переживати за себе, але засинаю ненадовго, кожної години прокидаюся і дивлюся на червону свічку, яка ніяк не гасне, і на годинника. В другій ночі виходить місяць, я вилажу зі свого кубла, йду на мороз попісяти і ставлю вівсянку на газ. Сніг заново топити не треба, наверху він не замерзає. Місяць до речі нагадує смайлик, розвернути на 90 градусів 

Зв’язав собі систему, виходжу на двір, і одразу ж бачу ліхтарики: хлопці вийшли на 15 хвилин до мене, ну й добре, мені буде зручно їх наздоганяти. Бачу, що вони ідуть у дуже повільному темпі, мені це нескладно. Наздогнавши, одразу забираю у них вірьовки і карабіни, у хлопчиків комплекція – кілограм так по 70-80. Все одно вирішую вдягнутися, бо бачу що сунутимуть досить повільно. Щас побачимо, наскільки впевнено! «Тише ешь -дальше будешь» – відповідають вони.

Світанок зустрів нас наверху Пастухова. Це був саме той момент, коли ми поскидали рюкзаки, щоби обв’язатися. Ракурс гір помінявся, і вони ніби оброблений різцем метал чи ювеліром діамант. Все математично правильно. Щойно я знайшов чохол від кішок свого напарника (він робив вихід позавчора, невдалий через погоду) і заробив пляшку пива!

Анігдот 3: Зустрічаються двоє дядьків і один другому говорить: -У тебе мандавошки є? -Ну, є ! -Слухай, а чим ти їх лікуєш? -Та нічим, вони вроді і так здорові…

Мене щойно назвали насільником через те, що я програмую на С++. Далі схил представляє собою суцільний натьочний лід. ВСЮДИ. Він прозорий, через нього видно вмерзлі в нього камені. Я хотів би, щоб ви ще раз уявили собі його міцність. На такому морозі увесь свіжий сніг здуває вітрами нафіг, і він не налипає. Все так, як я бачив з Донгузоруна за два дні до сходження? Він не є весь білосніжний, такий, як влітку, хіба що внизу, біля долин. Стирчать не присипані снігом камяні гряди, а східна вершина майже вся чорна, там голі скелі, і це не від того, що сніг там тане!

Анігдот 4: Сидять двоє мужиків, їдять яблуко. -А ти чув, є такі чуваки – парапланеристи, так ото вони на парашутах літають, попадають в смерчі і розбиваюьтся. От ідіоти! -А ти чув, є такі альпіністи, ото вони цілими днями лізуть на гори, потім там замерзають. От ідіоти! -А ти чув, є такі водніки, ото вони стрибають з водоспадів і там тонуть. От ідіоти! -Та хватить теревенити, давай включай ліхтарик і полізли шукати вихід з печери!

Ми почали йти в зв’язці зі зміною ведучого, кожні 10 - 25 метрів крутячи бури. Середнього пропускали по перилах. Таким чином до верхнього снігового поля ми провісили 18 вірьовок по 50 метрів. Це дуже «нерівна» робота – крутити руками бури в лід, збиває дихання і темп, у всіх нас почала боліти голова. На сідловині стало зовсім пагано, і я віддав природі лаваш, а хлопці – шоколадку. Після цього на західну вершину веде льодова стіна. Який я вдячний Філіністу, що вже раз проходив таке з ним на Курмичі! Як добре ми зробили, що втекли від нашого інструктора і не полінувалися проробити на практиці те, про що раніше лише читали в книжках! Я так вважаю.

Буквально за шкварку тягнули себе нагору. Давно я так не іздівався над своїм організмом! А з іншого боку всередині виникає почуття ейфоії, коли відчуваєш кожен свій м’яз, рахуєш кожек подих, а здорове серце всередині приємно гуде, як маленький електромоторчик. Ще я ніколи не забуду, які яскаві іскри викресуються з-під твоїх ніг, коли зарубуєшся кішкаим в лід. Ми намагалися це сфотографувати, але подібне може передати лише людське око.

Льодові стіни по боках зникають і поступоо відкривають нам горизонт. В першій дня були на вершині. Тм можна вилізти на камінчик, і тоді пожартувати, що ти найвища людина в Європі. Якраз встигли на все надивитися! Видно Грузію, видно Чорне Море, і всі ті місця, з які ми за два дні пройшли. І ще видно вершини, на які ми так мріємо колись сходити! На вершині, як правило, загадують бажання ще колись піднятися на он-ту горку!

Саме в цей момент погода почала псуватися, і по дорозі назад ми ледь не заблукали в тумані. І по дорозі назад доводилось крутити ті самі бури! Температура впала, по схилу почало мести снігом так, що невидно свого напарника. Може, туман з вітром стимулює нервову систему, бо від матюків на спуску аж лід тріскав. Знову всі 25 вірьовок, аж до скал Пастухова. Коли ми їх змотали і побачили, яким шляхом іти, ніхто вже не думав про якісь обутові дрібнички. Кожен просто дочалапав до свого житла і замотав своє тіло у спальник. Тільки роззутися треба(який то кайф!) Я давно так солодко і міцно не спав! А прокинувшись наступного дня, поставив величезний жбан води і покупався на висоті 4200! Прямо на вулиці, головне по снігу босим не ходити!

Через годину, коли я вже поснідав, зібрав речі і вийшова надвір, мені так не хотілось спускатися! Я вирішив прогулятися в околицях приюту і знайшов місце, де італійці ставили палатку. Спустився туди, і за старою звичкою поковиряв на тому місці сніг. Уявіть собі мої очі, коли я знайшов заморожені дві палки ковбаси! Алей віддячила мені природа за її прибирання. Тепер можна було вже смілио спускатися додому!

По дорозі я не забув зайти до чувака на Бочках. Він був надзвичайно радий, що було з ким поговорити про забавку «цивілізація» , російський рок та політику «не з телевізора». Живе тут по пів року, чергує, бореться з природою, ак в Антарктиді, та рік уже ен бачив літа. Любить зиму так само, як і я. Запропонував мені угоду: допомоти поприбирати сніг в обмін на обід, на що я з радістю погодився. Каже, що скучив за людьми з вищою освітою. Близько двох годин говорили з ним про історію, економіку та географію – хлопець дуже багато читає, та ні з ким поділитися ідеями, які є дійсно цінними.

Потім нашу розмову перебили Справжні Рятувальники, які витягнули одку та напоїли нас, а потім я з ними пяними покатався на справжньому ратраку. Добре, що він витримує нахил 60 градусів не перекидаючись…

Анігдот 5: Российский нефтиник приехал в Париж. Подходит с ухмылкой к первому попавшемуся французу, кивает на Эйфелеву башню: - Ну что, нефть так и не нашли?

Затримався, і в шостій вечора тільки пригріб в Терскол, де н хаті мене чекала моя напарниця Оля та гостинний кінооператор Женя. «Здравствуй Женя, я вернулся, Я к туманам прикоснулся, Я на самый верх взошел, Колбасы кило нашел!»

Той вечір було просто чудово. Лягли спати ми не раныше четвертої, дивилися японські фільми та розглядли Женіні роботи...

ПС: А потім ми з Альпіністами з Уфи в сауну ходили, в теніс бавилися… І каталися на лижах з Чегету. Доїжджали по снігу прямо під хату. Святкуємо канікули! Мені чомусь дуже подобається влетіти носом прямісінько в кучугуру снігу! Ну ніяк не можу відпустити зиму, люблю я її! Так мне ї тягне до цього діда Мороза, як якогось жителя краю льодовиків!