В ролі терориста
Було вже темно. Погода в цих краях була значно гірша ніж я думав. Снігу не було, але дув сильний і холодний вітер. Ставити намет, то була не найкраща думка в житті. На щастя на дорозі стояли міліціонери, яких я дуже зацікавив. Після перевірки документів, під’їхав їхній начальник Усинський Юрій Олександрович, було цікаво спостерігати, як хлопці змінилися, стали такі тихі і лагідні, аж приємно. Він на них нагримав, що мало машин сьогодні порушує порядок, а треба десь до 50, мною він особливо зацікавився, зазвався українцем (точніше хохлом). Продекламував уривок з Шевченкової “Катерини” з жахливим акцентом, я сказав, що прекрасно читає, в Україні б його чекала велика акторська кар’єра. Це його не втішило, він сказав, що в Чечні такі воювали. Атмосферу підсилювали ще й портрети терористів на стінах, імена та прізвища, детальний опис, мене та наших з експедиції там не було, це додавало оптимізму.
Вирішили відвести мене в райвідділ в Успенскоє, я не мав нічого проти, бо було темно й холодно, але я взяв з них слово, що переночую в них в райвідділі, можна й в камері. В райвідділі я став героєм вечора, таке враження, що вони ніколи не бачили мандрівників, але на питання я відповідав скупо, бо вже хотів спати, поставив на зарядку мобільний. Через певний час цікавість до моєї персони помітно знизилася і я пішов спати в відведене мені місце під дверима заступника начальника райвідділу. Але тут мене чекала приємна несподіванка. Той примус, що мені дав Богдан протік і бензин розлився по всіх моїх речах, це звичайно не додало мені оптимізму. Скоро запах бензину розповсюдився по всьому приміщенні, всі почали кашляти і пчихати, але що поробиш. Я вже спав, точніше намагався заснути, бо коли так смердить спальник і каремат, то хіба заснеш. А за рогом старший поліціянт навчав молодшого, щоб був пильний, бо я можу в ночі йому перерізати горло (от я який!), в разі чого хай стріляє з автомату. Це мене тішило, але я боявся йти в туалет.
Якось перебився до ранку, згадував Богдана. Вже було 3 квітня, неділя, по телевізору передали про смерть Папи Римського Іонана Павла ІІ, це мене засмутило, а особовий склад міліції сприйняв це цілком нормально. Пройшов всі гігієнічні процедури, вмився, почистив зуби, поголився, отримав повідомлення від Максима. Він писав, що всі дороги на Грузію заметені снігом, тому не треба спішити, а він з Людою поїхали автобусом з Нальчика до Баку за 25. Це не додало оптимізму, крім того відпускати мене не хотіли, бо почалася перезміна, прийшов великий начальник підполковник, зацікавився моєю сутністю, а я його. Отут я й розійшовся, повитягував всі папери, розказав які ми сильні і великі, про глобальні плани, що тримати мене це для них велике горе й непорозуміння. Цей підполковник теж назвався хохлом, теж розказав той самий уривок з Шевченкової Катерини, таке враження, що цей уривок треба знати, щоб стати начальником. Після моєї промови він дав вказівку, щоб мене випустили, Капітан сказав, що скоро має прийти результат якогось запиту з Москви. Тоді я сказав, що голодний, підполковник дав вказівку погодувати полоненого. Мене чекала велика миска вареників з солодким сиром, але правда, холодна. Я знайшов в одній з будівель електроплиту, яка просто так гріла повітря, на ній я підігрів вареники, і з Божою допомогою почав їх споживати, але їх було так багато, що одному мені забракло сил, навіть незважаючи на гумовий шлунок, віддавати миску з чотирма варениками не пасувало, то вареники знайшли свій відпочинок в шлунку пса, що гуляв неподалік.
Тільки я поїв мені сказали, що я вільний, я забрав речі і пішов на трасу, яка була десь за два кілометри від міста, по дорозі йшов попри вокзал, де скоро мала бути електричка на Мінводи, але був тільки ранок, а електричками їздити досить незручно, хіба ввечері. Крім того, ви завжди будете цікавити органи псевдо порядку, вони вас не вб’ють, але час займають, а деколи і нерви. Дув сильний вітер, скоро мені зупинилася легкова і я швидко і з задоволенням доїхав до Мінеральних Вод. Там трохи постоявши мені зупиняється “фура”. Водій Олександр, який в ній їхав виявився язичником з Москви, віз в Чечню обладнання, за його словами попасти в Чечню дуже важко, практично не реально. Розмова з ним була цікава, особливо дивувало те, що в Росії є язичники. Довго ми не їхали, бо водію треба було дзвонити в Чечню, щоб за ним приїхали, але перед тим ми зварили смачну зупу і поїли з консервою і хлібом.
